ВИЗНАННЯ ВІРИ ЄХБ

  1. Святе Писання
  2. Бог триєдинство творіння
  3. Людина триєдинство гріхопадіння
  4. Спасіння
    • віра
    • покаянн
    • народження згори
    • виправдання
    • всиновлення
    • освячення
  1. Церква Христова
    • Вселенська
    • Місцева
    • Домашня
    • Новозавітні постанови
      • Xрещення по вірі
      • Вечеря Господня
  1. Духовний світ
    • ангели Божі
    • падші ангели
  1. Майбутні події
    • другий прихід Христа
    • воскресіння мертвих
    • останній суд
  1. Принципи християнського життя:
    • шлюб і сім’я
    • свобода християнина і свобода совісті
    • ставлення до держави та громадських обов’язків
    • християнин і добрі вчинки
  1. Принципи християнського служіння:
    • служителі церкви
    • права та обов’язки членів церкви
    • церковна дисципліна
    • молитва
    • піст
    • матеріальне служіння

І. СВЯТЕ ПИСАННЯ

Ми віримо, що “все Писання натхненне Богом” (2 Тим. 3:16), і під цим розуміємо, що вся Біблія богонатхненна, тому що святі мужі Божі були керовані Духом Святим написати її (2 Пет. 1:21). Це натхнення розповсюджується однаково і повністю на всі частини Писання — історичні, поетичні, навчальні та книги про­років. Тому Біблія є непомильна у тексті оригіналу, авторитетна та достатня на всі часи (2 Пет. 1:19; їв. 5:39), Христоцентрична — (спрямовує до Христа), Христологічна -(розповідає про Христа).

Центром усієї Біблії є Ісус Христос — Господь і Спаситель, Його Особа та Його праця у першому і дру­гому приході. Таким чином, ніяка частина Біблії, включаючи Старий Завіт, не може вважатися вірно прочитаною або сприйнятою, якщо вона не спрямовує до Нього (Лк. 24:27,44; Дії 17:2-3; 18:28; 26:22-23; 28:23). Тому, маючи Божий авторитет і силу впливу на людей, Святе Писання як Слово Боже дане нам для практич­ного настановлення у всіх вимірах нашого життя (1с. 55:10-11; Пс. 118:105; Рим. 15:4; 1 Кор. 10:11).

Наша віра будується на відкритті: Бог відкриває Себе в історії людства, і 66 книг Біблії (39 Старого Заві­ту та 27 Нового Завіту) є вираженням Його самовідкриття (Євр. 1:1-3).

Ми віримо, що, з одного боку, – Писання є вір­ним свідоцтвом богобійних людей про Бога, Якого вони любили та Якому служили, а з іншого боку, – через унікальну участь Духа Святого в їх написанні, Писан­ня є Божим свідоцтвом і Божою наукою у людській формі. Остаточна впевненість в тому, що Писання походять від Бога і складаються із Його мудрості та істи­ни, походить тільки від Ісуса Христа та Його апостолів, які навчали у Його ймення.

  • Ісус Христос розглядав Біблію (наш Старий За­віт), як написане настановлення Свого Небесного Отця, Якому Він підпорядковувався (Мв. 4:4; 7:10; 5:19-20; 19:4-6; 26:31, 52-54).
  • Апостол Павло описував Старий Завіт, як повніс­тю “богонатхненний”, той, що походить від Божого Духа, так само, як і все творіння, як і весь всесвіт.
  • Апостол Петро однозначно стверджує божествен­не походження біблійної науки (2 Пет. 1:21; 1 Пет. 1:10-12).

Оскільки апостольське вчення про Христа є істи­ною відкриття в словах, навчених Богом (1 Кор. 2:12-13), Церква справедливо вважає справжні апостольські писання, як ті, що завершують Біблію.

Ми віримо, що те, що говорить Писання, те каже Бог, тому що Біблія є одночасно повністю людською та повністю божественною книгою. Тому весь її багато­гранний вміст – історія, пророцтва, поезія, пісні, мудрість, проповіді, листи та все інше повинно прийма­тися, як від Бога.

Визнання Біблії, як авторитетного та безпомилко­вого Слова Божого, зобов’язує нас:

  • бути вдячними Богу за дар Його написаного Сло­ва (2 Кор. 9:15);
  • бути старанними у будуванні нашої віри й життя повністю та виключно на ньому (Рим. 10:17; Юди 1:20).

Ми віримо, що Писання — Божественна книга для людей, тлумачення має починатися з її буквального розуміння (Лк. 10:26). Тому використання алегорій, які не звертають уваги на автора книги, історичний фон її написання, є неприпустиме.

Кожна книга Біблії написана не кодованою мовою, але таким чином, що може бути зрозумілою тими чи­тачами, до яких вона була звернена. Це також стосується книг, які широко використовують символіч­ну мову – – Даниїла, Захарії та Об’явлення.

Ніяке значення не може бути накладене на Писан­ня, яке не може бути з впевненістю прочитане в ньому, тобто, коли не може бути показане, що воно недвозна­чно висловлене одним або більше авторами (Мв. 15:4-6; Дії 8:30-35).

Читаючи та пояснюючи Святе Писання, ми пови­нні дотримуватися двох принципів:

  • сприймати факти, заповіді, обітниці та застере­ження, які Бог повідомляє нам, такими, якими вони написані (буквальне розуміння) — Лк. 8:5-8;
  • (якщо це можливо!) молитовно, на основі того ж Писання міркувати та знаходити те, що Бог хоче відкрити нам (духовне значення) — Лк. 8:9-15. Старанне дотримання цих правил є ознакою того християнина, “що вірно навчає науки правди” (2 Тим. 2:15).

 


II.БОГ

Ми віримо, що є ОДИН і тільки Один БОГ (Повт. Зак. 6:4; 1 Кор. 8:4): живий (Повт. Зак. 32:39-40), правдивий (Вих. 34:6), досконалий (Мв. 5:48).

Він відкриває Себе, як нескінченна, неосяжна, са­модостатня, вічноіснуюча та незмінна Особа (Вих. 3:14; Пс. 44:7).

Він Є:

  • Святий (Пс. 21:4; 1 Пет. 1:16);
  • Всемогутній (Бут. 17:1; 18:14;Йов.42:2;Лк. 1:37);
  • Всезнаючий (Пс. 93:11; 138:2; Пр. 5:21);
  • Всюдиприсутній (Бут. 28:16; Вих. 3:5);
  • Творець і Вседержитель усього існуючого (Об. 1:8);
  • Єдиний, гідний слави та поклоніння (Вих. 20:2-7; Мв. 4:10; Рим. 16:27).

 

Ми віримо, що БОГ ТРИЄДИНИЙ: Отець, Син і Святий Дух (Бут. 1:1-2; Лк. 3:21-22; Євр. 1:1-2; Об. 3:22).

Кожна Особа Трійці володіє усією сукупністю бо­жественних рис. Триєдиний Бог у Своєму єстві та властивостях рівний і нероздільний, так що Отець — Бог, Син — Бог і Дух Святий — Бог, але не три Боги, а ОДИН БОГ (Ів. 10:30; 14:26).

Ми віримо, що БОГ — ОТЕЦЬ

ніким не створений, безначальний, не народже­ний, через Якого все сталося (Ів. 1:1-4). Він — святий (1 Пет. 1:16), до6рий (Мв. 19:17), справедливий (Пс. 7:12; 70:19; Об. 3:19).

Бог є Отцем Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа (Мв. 3:17; 17:5).

Ми віримо, що БОГ — СИН

не створений, а однороджений, “що в лоні Бога-Отця” (Ів. 1:18). Він — єдиносущний Отцю і володіє усіма рисами Бога. Заради спасіння людей Він втілив­ся і став людиною (Фил. 2:7), не втрачаючи Своєї божественної сутності. Він став істинною ЛЮДИНОЮ, в Якій Божественна і Людська природа досконало по­єдналися (не змішуючись, не змінюючись, не поділяючись). Таким чином, Ісус Христос – – істинний БОГ (1 Ів. 5:20) та істинна ЛЮДИНА (Рим. 5:15; 1 Тим. 2:5).

Він БУВ:

  • непорочно зачатий від Духа Святого (Мв. 1:20; Лк. 1:35);
  • тілесно народився від Діви Марії (Мв. 1:21; Лк. 2:7);
  • прожив абсолютно безгрішне життя (1 Пет. 2:22; Євр. 4:15);
  • помер на хресті за гріхи людей (Мв. 27:50; Рим. 8:34);
  • тілесно воскрес із мертвих (Мв. 28:5-6; Дії 1:3);
  • вознісся і сів праворуч Отця (Мр. 716:19; Дії 1:9). Він Є:
  • єдиний Заступник і Посередник між Богом і лю­диною (Рим. 8:34; 1 Тим. 2:5);
  • прийде вдруге у силі та славі (Дії 1:10-11; їв. 14:1-3).

Ми віримо, що БОГ-ДУХ СВЯТИЙ

не створений, Який прийшов від Отця через Сина (Ів. 14:26). Він рівний Отцю і Сину і володіє усіма риса­ми Бога.

Він:

  • є натхненник Святого Писання (2 Пет. 1:21);
  • бере участь у:

ділах творення (Бут. 1:2); — спасінні людини (Євр. 3:7); будуванні Церкви (Єф. 2:22);

  • прославляє Христа (Ів. 16:14);
  • виявляє гріх (Ів. 16:14);
  • відроджує людину (Ів. 3:5-7);
  • веде дорогою освячення (Ів. 16:13).

Ми віримо, що в ТВОРІННІ

неба і землі, усього видимого і невидимого, а та­кож самої людини брала участь БОЖЕСТВЕННА ТРІЙЦЯ: Отець, Син і Дух Святий.

Ми віримо, що в ТВОРІННІ

нового неба і нової землі, де пробуває правда, і нової людини для життя на них (2Пет. 2:13), бере участь БОЖЕСТВЕННА ТРІЙЦЯ:

  • Ісус Христос – – прощає грішника (Гал. 4:4);
  • Отець – – приймає як синів і дочок (Гал. 4:5);
  • Дух Святий — наповнює, освячує і робить спадкоємцем (Гал. 4:6-7).

 


III. ЛЮДИНА

СТВОРЕННЯ ЛЮДИНИ

Ми віримо, що Бог створив людину із “пороху зем­ного, вдихнув дихання життя, і стала людина душею живою” (Бут. 2:7). Таким чином, людина — істота три­єдина (дух, душа і тіло) — Йов. 12:10; Іс. 57:16; 1 Сол. 5:23; Євр. 14:12) і належить до фізичного (види­мого) світу та духовного (невидимого).

Бог створив людину безсмертною за образом і подобою Своєю, які полягають в інтелектуальних, мо­ральних, вольових та інших властивостях (Бут. 1:26-27, 5:1; Як. 3:9).

Бог створив людину безгрішною для:

  • безпосереднього спілкування зі своїм Творцем (Бут. 1:31; 3:8; Екл. 7:29);
  • прославлення Бога (Пс. 66:4);
  • продовження людського роду і “замешкання по всій землі” (Бут. 1:28; Дії 17:26);
  • для володіння навколишнім світом і праці на землі (Бут. 1:28; 2:15; Пс. 8:7).

Бог створив людину зі свободою волі. Вона мала право самостійно зробити вибір між добром і злом (Бут. 2:16-17; Пт. Зак. 30:19; Іс. Нав. 24:15; Єр. 21:8).

 

ГРІХОПАДІННЯ ЛЮДИНИ

Ми віримо, що людина через спокусу від диявола самостійно вибрала шлях непослуху своєму Творцеві і тим самим згрішила проти святого Бога (Бут. 3:1-6; Іс. 59:2; Ів. 8:44).

У момент гріхопадіння людина померла духовно і стала смертною фізично (Бут. 2:17; Рим. 6:23; Єф. 2:1; Кол. 2:13).

Наслідком гріха людини стало Боже покарання землі та творіння (Бут. 3:17; Пс. 89:10; Рим. 8:20-21).

Через гріхопадіння перших людей все людство успадкувало гріховну природу та смерть (Бут. 6:3; Пс. 50:7; 57:4; Єр. 17:9; Рим. 5:12).

Результатом гріхопадіння є те, що людина самос­тійно не може знайти Бога (1 Кор. 2:14; Рим. 3:11).


IV. СПАСІННЯ

Ми віримо, що Бог передбачав гріхопадіння пер­ших людей, тому приготував план спасіння, згідно якого Христос був Агнцем, призначеним на заколення від закладин світу (Об. 13:8). Христос у призначений Бо­гом час взяв на Себе гріх усього світу, зазнав за це праведного суду Божого і, досконало задовольнивши Боже правосуддя, звершив повне викуплення і спасін­ня (Ів. 1:29; 1 Пет. 2:24; 2 Кор. 5:21).

Спасіння звершується Богом по благодаті на ос­нові викуплення в Ісусі Христі. Людина отримує його тільки через особисте та самостійне навернення до Бога. Тому “… під небом нема іншого Ймення, даного людям, щоб ним би спастися ми мали” (Дії 4:12).

ВІРА

Ми віримо, що для навернення грішника до Бога необхідна віра, яка дається людині дією Духа Святого, через слухання Слова Божого (Рим. 10:17; Євр. 11:6; Дії 4:4). Віра має три основних елементи:

  • пізнання Бога, Його Слова і Його волі (2 Тим. 1:12);
  • покора Богові та Його Слову (Ів. 10:27; Як. 4:7);
  • прийняття того, що пропонує Бог (Ів. 1:12; Рим. 8:15).

Божий порядок у спасінні людини: факт, віра, по­чуття. Дух Святий через віру веде людину до покаяння, побуджує відвернутися від мертвих діл і навернутися до Бога (Дії 11:21; 26:18; Єф. 2:8). Особисте визнання Ісуса Христа Господом і Спасителем є підтвердженням істинної віри, яке супроводжується ділами згідно віри (2 Кор. 4:13; Ів. 20:28; Рим. 10:9-19; Мв. 10:32,33; Лк. 12:8-9; Дії 8:37).

 

ПОКАЯННЯ І НАВЕРНЕННЯ

Ми віримо, що покаяння дає Бог лише через Свою ласку та доброту (Мк. 1:15; Дії 2:37-38; 11:18;Рим. 2:4). Покаяння та навернення включають: смуток про гріх, визнання гріха перед Богом, залишення гріха і прий­няття Ісуса Христа своїм особистим Спасителем (Пр. 28:13; 2 Кор. 7:10; Дії 26:20).

Покаяння – – це переміна у розумі, почуттях і особливо у волі людини (Дії 2:37-38; 9:6,20; Лк. 15:20; Мв. 21:29).

Ознакою правдивого покаяння є чинення діл, гід­них покаяння (Дії 26:20; Лк. 19:8-9).

 

ВІДРОДЖЕННЯ

Ми віримо, що наслідком навернення і особистого прийняття Ісуса Христа Спасителем і Господом є на­родження згори від Духа Святого і Слова Божого, що є необхідною умовою всиновлення і входження у Царст­во Боже (Ів. 1:12-13;3:3;Як. 1:18; 1 Кор. 4:15; Гал. 3:26).

Відродження — це не перероблення гріховної природи людини, але воскресіння з її мертвого духов­ного стану і народження для нового життя (Ів. 3:3, 5-6; 1 Кор. 6:19; 2 Кор. 5:17; Гал. 5:17; 1 Пет. 2:9; 2 Пет. 1:4).

Справжніми ознаками відродження є: докорінна переміна життя, любов до Бога, Його Слова, любов до Церкви та людей; ненависть до гріха, спрага до спілку­вання з Богом через молитву, уподібнення Христу (1 Ів. 3:1; 5:1; 2 Кор. 3:18; Єф. 2:5; Гал. 4:19; 5:13).

Народжені згори мають впевненість у спасінні, яка ґрунтується на Слові Божому (1 Ів. 5:13), при свідоцтві Духа Святого (Рим. 8:16) та факті пережитого прий­няття Ісуса Христа (Ів. 1:12).

 

ВИПРАВДАННЯ

Ми віримо, що людина, повіривши в Ісуса Хрис­та, отримує виправдання вірою, незалежно від діл Закону (Рим. 3:28; 2 Кор 5:21). Шляхом виправдання змінюється становище віруючого перед Богом, Який звільняє його від усвідомлення провини і страху засуд­ження за гріх, тому що Христос взяв усю провину на Себе та поніс покарання за неї. Віруючому зарахову­ється праведність Христа, ніби він взагалі не був винним. Навернена людина отримує мир з Богом і пра­во володіння славним спадком із Христом (Рим. 4:5; 5:1; 5:9; 8:1; 8:17; 8:30).

 

УСИНОВЛЕННЯ

Ми віримо, що через народження згори людина отримує нову природу і в ній перебуває Дух Святий (1 Кор. 3:16; 6:19). У день увірування людина стає ди­тиною Божою і отримує всі права, обов’язки і переваги Царського спадкоємця (Ів. 1:12; 1 Ів. 3:1-2; Гал. 4:1-7). Тому Писання не вимагає шукати особливих ознак спа­сіння (Дії 13:39; Рим. 5:1; 1 Кор. 3:21-23; Єф. 1:3; 4:30; Кол.2:10; 1 Ів. 5:11-13).

Отримавши всиновлення, дитя Боже стає предме­том особливої Божої любові (Ів. 17:23), Його Батьківського піклування (Лк. 12:27-33) та виховання (Євр. 12:5-11), а також має право на спадок (1 Пет. 1:3-5; Рим. 8:17) та вільний доступ до Небесно­го Батька (Єф. 3:12). Дитям Божим керує Дух Святий (Рим. 8:4; Гал. 5:18), воно у всьому покоряється Богові (1 Ів. 5:1-3).

 

ОСВЯЧЕННЯ

Ми віримо, що Бог в Ісусі Христі звершив спасін­ня людини, народив її для нового життя, виправдав і всиновив, увівши в сім’ю Божу (Єф. 2:19; 1 Пет. 2:9-10). Більше того, — Бог потурбувався про наше освячення, адже це є Його волею (1 Сол. 4:3; 1 Пет. 1:16).

Освячення — це відокремлення від гріха, посвя­чення себе Богові та переображення в образ Ісуса Христа ( 1 Сол. 4:7;Фил. 2:15; Кол. 3:5-8; 2 Кор. 6:17-18).

 

Зростання в освяченні:

ПОЧАТКОВЕ освячення людина отримує в день увірування і за своїм становищем стає святою у Христі, маючи спілкування зі Святим Богом (1 Кор. 1:2; 6:11; Рим. 1:7; Євр. 10:10).

ЗРОСТАЮЧЕ освячення починається із дня на­вернення і продовжується все життя, як процес практичного звільнення від сили і влади гріха, уподіб­нення Господеві Ісусу Христу, Його життю і характеру (2 Кор. 3:18; Єф. 4:11-15; 5:27; Фил. 3:10-15; 1 Сол. 4:1; 2 Пет. 3:18; Об. 22:11).

Для цього Бог дав благодатні засоби:

  • Слово Боже, як світло, духовну їжу і діючу силу для освячення (Іс. Нав. 1:8; Пс. 1:1-2; Мв. 4:4; Ів. 13:8; 2 Тим. 3:16-17);
  • молитву, за допомогою якої віруючий спілкуєть­ся з Богом, славить і шанує Його, сповідається у скоєних проступках, відкриває свої бажання пе­ред Ним, завжди і за все дякує та клопоче про покаяння і спасіння інших людей (Мв. 26:41; Ів. 4:23-24; 16:23; 1 Ів. 1:9; 1 Сол. 5:17-18; Фил. 4:6; 1 Тим. 2:1-4);
  • повну покору керівництву Духа Святого, Який освячує і чинить плід Духа (Гал. 5:22-23; 1 Пет. 1:2; 2 Сол. 2:13; Єф. 3:16), провадить віру­ючого в житті так, що все допомагає йому на добре (Рим. 8:28);
  • постійне перебування вірою у Христі, подібно до галузки на Виноградині чи члену Тіла Христово­го (Ів. 15:2,5,8; 1 Кор. 12:27).

ДОВЕРШЕНЕ АБО ПОВНЕ освячення настане при схопленні Церкви, коли відбудеться воскресіння померлих у Господі та переміна тих дітей Божих, які живуть на землі, і отримання ними воскреслих тіл без присутності гріха, подібних до славного тіла Господа (1 Сол. 3:13; 4:17; 5:23; 1 Ів. 3:2).

Спасенні будуть розділяти з Христом Його славу повіки вічні (Ів. 17:22; 1 Пет. 5:10; 1 Сол. 2:12; Євр. 2:10; 2 Тим. 2:10).

Отож,

“пильнуйте про мир зо всіма і про святість,

без якої ніхто не побачить Господа”

(Євр. 12:14).


V. ЦЕРКВА ХРИСТОВА ВСЕЛЕНСЬКА ЦЕРКВА

Ми віримо, що Вселенська Церква є невидимим зібранням духовно народжених людей, викуплених Ісусом Христом з усіх народів протягом усіх часів, які були приєднані до Тіла Христового через хрещення Духом Святим, яке відбувається у час народження зго­ри, і знаходяться як на небі, так і на землі (Ів 3:3, 1 Кор. 12:13; Євр. 12:33).

Вселенська Церква Христова не є продовженням старозавітного Ізраїлю, але була народжена в муках Голгофи і створена Ісусом Христом у День П’ятидесят­ниці на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Господь Ісус Христос. Вона являє собою новий Божий народ, невидимий Господній храм, жи­вий духовний організм, головою якого є Ісус Христос, а всі віруючі — члени (Мв. 16:18; Дії 2; Гал. 3:28: Єф. 1:22-23; 2:19-22; Кол. 1:18).

Вселенська Церква Христова після закінчення періоду благодаті буде підхоплена на хмарах для зуст­річі з Господом і подальшого вічного перебування з Ним ( І Сол. 4:16-17).

Приналежність до Вселенської (невидимої) Церк­ви не звільняє людину від обов’язку належати де-місцевої церкви, бо тільки в ній вона може виконувати свої обов’язки стосовно своїх братів і сестер у Христі (Євр. 10:25; Мт. 18:17).

 

МІСЦЕВА ЦЕРКВА

Ми віримо, що місцева церква є видимим зібран­ням народжених згори людей, які знаходяться в одній місцевості, об’єднані однією вірою на підставі Слова Божого і постійного перебування в “науці апостольсь­кій, спільноті братерській, ламанні хліба та в молитвах” ( Дії 2:42; Фил. 1:1; Єф. 4:4-6), і є складовою частиною Вселенської Церкви.

Місцева церква покликана утверджувати Царст­во Христове на землі через проповідь Євангелія світові (Мв. 28:19; Мр. 16:15), через спільне поклоніння і про­славлення Господа (Єф. 5:18-20), через взаємну любов і єднання віруючих згідно Первосвященницької молит­ви Христа ( Ів. 17:21-23).

У місцевій церкві Бог настановляє служителів і наділяє кожного її члена необхідними дарами для слу­жіння і збудування Церкви Христової (Єф. 4:11-13).

До місцевої церкви віруючі приєднуються через хрещення по вірі (Дії 2:41).

 

ДОМАШНЯ ЦЕРКВА

Ми віримо, що домашня церква є видимим зібран­ням відроджених душ, які проживають в одному домі, одній сім’ї (1 Кор. 16:19; Рим. 16:3-4; Кол. 4:15) і нале­жать до місцевої церкви.

Для членів домашньої церкви Святе Писання встановлює певні відповідальності та обов’язки:

  • чоловіків і дружин (Єф. 5:22-33);
  • батьків і дітей (Єф. 6:1-4);
  • панів і слуг (Єф. 6:5-9);
  • старших і молодших ( Тит. 2:2-6).

НОВОЗАВІТНІ ПОСТАНОВИ

 ХРЕЩЕННЯ ПО ВІРІ

Ми віримо, що хрещення — це заповідь Госпо­да нашого Ісуса Христа, яка встановлена для тих, хто навернувся від своїх гріхів, увірував в Ісуса Христа, як в особистого Спасителя, отримав народження згори, і є актом їхнього послуху Богові та засвідченням своєї віри для оточуючих (Мв. 28:19).

Хрещення по вірі є зовнішнім знаком, який сим­волізує смерть віруючого для гріха і його воскресіння з Христом для нового життя (Рим. 6:3-11; Гал. 3:27 ).

Хрещення по вірі звершується служителями Церкви (пресвітерами) через повне занурення у воду людей, які в дорослому віці свідомо визнають свою віру в Ісуса Христа, як в особистого Спасителя і Бога, були навчені у Церкві основ віри і дотримуються заповідей Слова Божого у практичному житті ( Мр. 16:16; Дії 2:41; 8:36-38; 1 Пет. 3:21).

 

ВЕЧЕРЯ ГОСПОДНЯ

Ми віримо, що Вечеря Господня –це запо­відь Господа нашого Ісуса Христа, яка встановлена для того, щоб згадувати та звіщати смерть Господню, аж доки Він прийде (1 Кор. 11:23-26; Лк. 22:17-20).

Вечеря Господня виражає єднання віруючих з Христом та один з одним (1 Кор. 10:16-17).

Хліб та вино вказують на ТІЛО та КРОВ Ісуса Христа, і, приймаючи ці знаки, віруючий має духовну спільність з Ним (Мв. 26:26-28).

 


VI. ДУХОВНИЙ СВІТ

АНГЕЛИ БОЖІ

Ми віримо, що існують особливі духовні істоти – ангели, які створені Богом (Пс. 33:8; 90:11; 102:20; Мв. 1:20; 8:16; 12:45; Лк. 7:21; 8:2; 11:26; Дії 1:10-11; Кол. 1:16; Євр. 1:14; Об. 16:14).

Ангели переважають людей силою та знанням (2 Цар. 19:35; Пс. 102:20; 2 Пет. 2:11; Як.2:19; Об. 12:12).

Ангели не одружуються (Мв. 22:30) і не вмирають (Лк. 20:36).

Господь створив всіх ангелів святими (Бут. 1:31; Мв. 25:31; Мк. 8:38; 2 Пет. 2:4).

Ангели не є рівними Богу, вони службові духи (Євр. 1:4-7; Пс. 103:4). Їм не потрібно поклонятися і від­давати божеські почесті (1 Цар. 11:4-8,33; 2 Цар. 1:3; 1 Кор. 10:20).

Ангели ієрархічно організовані Богом і виконують різні функції:

  • ангели (Мв. 1:20);
  • архангели ( Дан. 10:13,21; 12:1-2; Юди 9; 1 Сол. 4:16);
  • херувими (Бут. 3:24; Вих. 26:1; Єз. 1:4-5; 10:15-20);
  • серафими ( Іс. 6:2-6).

Більша частина ангелів залишилася слухняною Богові та виконує Його волю (Мв. 25:31; 26:53; Лк. 2:9-14; Євр. 1:14). Вони славлять Бога (Пс. 146:1-2; Іс. 6:3), поклоняються Богу (Євр. 1:6; Об. 5:8-13), слу­жать Богу (Пс. 102:20; Об. 22:9; Мв. 1:20; Лк. 1:26-28; 2:13-14). Ангели також служать Церкві і усім, хто успадковує спасіння (Лк. 16:22; Євр. 1:14; 1 Кор. 4:9; 11:10; Єф. 3:10; 1 Пет. 1:12; Дії 12:11; 27:23-24). Майбутнє Божих ангелів — у славі (Мт. 25:31).

ПАДШІ АНГЕЛИ

Ми визнаємо, що інша частина ангелів: біси (Мв. 8:28-31), духи нечисті (Мк. 1:23) не зберегли своєї гідності (Юди 6), згрішили (2 Пет. 2:4). Частина з них ув’язнена у темряві безодні (2 Пет. 2:4; Юди 6), а інша частина діє на свободі (Лк. 8:30-31; Єф. 2:2; Євр. 6:12). Ці ангели противляться задумам Бога (Дан. 10:10-14; Об. 16:13-16) і сприяють поширенню лжевчень (1 Ів. 4:1-4; 1 Тим. 4:1), завдають фізичних і душевних страждань людям (Мв. 9:33; 12:22; 17:15-18; Мр. 9:22; Лк. 8:27-29; 9:37-42).

Ангели, що згрішили, також організовані, а їхній голова — колишній херувим (Єз. 28:14-15). Він назва­ний сатаною (противником – – Зах. 3:1-2; Йов. 1:6; 2:1; Мв. 4:10;Лк. 22:31), дияволом (наклепником — Мв. 4:1; 13:39; Ів. 13:20; Об. 13:9-10; 20:2), князем цього світу (Ів. 12:31).

Для сатани і його ангелів приготований суд (1 Кор. 6:3; 2 Пет. 2:4; Юди 6) та покарання в озері во­гню (Мв. 25:41; Об. 20:10).


VII. МАЙБУТНІ ПОДІЇ

ДРУГИЙ ПРИХІД ХРИСТА

Ми віримо, що незабаром Христос прийде на зем­лю вдруге у силі та славі (Мв. 25:31; Дії 1:11). Про день і годину Його приходу не знає ніхто із людей (Мв. 24:31).

Розрізняють дві фази другого приходу Христа:

  • прихід (явлення) за Своєю Церквою невидимий для світу, під час якого відбудеться підхоплення Церкви ( 1 Сол. 4:16-17);
  • прихід із Своєю Церквою, коли Його побачить кожне око (Об. 1:7) для тисячолітнього царюван­ня (06.19:11-21).

Ми віримо, що настане велика скорбота, яка по­винна прийти на землю (Мв. 24:21).

 

ВОСКРЕСІННЯ МЕРТВИХ

Ми віримо у два воскресіння майбутнього:

  • воскресіння перше — це воскресіння до життя тих, що померли у Христі, і переміна вірних, що залишилися в живих ( 1Кор. 15:51-53; 1 Сол. 4:16-17; Фил. 3:21; Об. 20:6) та воскресіння мучеників часів “великої скорботи” (Об. 20:4-6);
  • воскресіння грішників для осудження (Ів. 5:28-29; 06.20:12-13).

Ми віримо, що після підхоплення Церква стане перед Судовим престолом Христовим (2 Кор. 5:10), щоб отримати похвалу (Мв. 25:21) та вінці “згідно того, що робив, живучи в тілі” (1 Сол. 2:19; 1 Тим. 4:8; 1 Пет. 5:4; Як. 1:12; Об. 2:10).

Ми віримо у тисячолітнє Царство Христа (Об. 20:2-4).

 

ОСТАННІЙ СУД

Ми віримо у кінцевий суд Великого Білого Престолу (Об. 20:11-13), який розпочнеться після останнього воскресіння.

Після суду наступить вічність, яка для одних буде безкінечним блаженством з Христом, а для інших — вічними муками (Мв. 25:46; Дії 12:2). І Святе Писання вказує на неможливість переходу у вічності з одного стану в інший (Лк. 16:24-26).


VIII. ПРИНЦИПИ ХРИСТИЯНСЬКОГО ЖИТТЯ

ШЛЮБ І СІМ’Я

Ми віримо, що шлюб встановлений Богом і є сою­зом між чоловіком і жінкою (Бут. 2:18, 24) з метою:

  • взаємної допомоги та підтримки (Бут. 2:18; Екл. 4: 9);
  • продовження людського роду (Бут. 1:28);

Ми визнаємо, що дошлюбні статеві стосунки є грі­хом і засуджуються Словом Божим (Євр. 13:4; 12:16;

1 Сол. 4:3-5). Згідно Божої настанови відроджені віру­ючі вступають до шлюбу тільки у Господі ( 1 Кор. 7:39;

2 Кор. 6:14).

За Святим Письмом, чоловік може мати одну дру­жину, а жінка — одного чоловіка (Мв. 19: 4-6; 1 Кор. 6:16; 7:2). У випадку смерті чоловіка чи дружи­ни Слово Боже не забороняє тому, хто залишився, вступати у шлюб (1 Кор. 7:39; Рим. 7:2-3).

Шлюбний союз між особами однієї статі є гріхом і заборонений згідно Святого Письма (Лев. 18:22; Рим. 1:26-28; 1 Кор. 6:9-10).

Ми віримо, що Господь наказує не розлучатися тим, хто вступив у шлюб (1 Кор. 7:10-13; Мв. 19:6; Мк. 10:11-12). Слово Боже дозволяє розлучення тіль­ки за провиною розпусти (Мв. 5:32; 19:9).

Шлюб є установою Божою та громадською, тому повинен отримати подвійне підтвердження. Перше отримується шляхом Слова Божого і молитви (Мк. 10:6-9; Ів. 2:1-2; Кол. 3:17; 1 Тим. 4:3-5), а друге — здійснюється за державними законами (1 Петр. 2:13).

Ми визнаємо, що діти в сім’ї є дорогоцінним да­ром Божим (Пс. 126:3-5).

Батьки несуть відповідальність за виховання своїх дітей перед Богом та суспільством (Мв. 18:6; Єф. 6:4; І Сол . 4:10-12).

Штучне переривання вагітності (аборт) розгляда­ється як вбивство і засуджується, як навмисний гріх (1 Кор. 5:11; Пс. 138:13,16).

Ми визнаємо, що людина, яка навернулася до Бога, повинна привести свої шлюбні стосунки у відпо­відності із Словом Божим, а саме:

  • якщо на момент покаяння вона була розлучена, то повинна примиритися і при наявності такої мож­ливості відновити сім’ю (Мв. 3:8; Рим. 12:18);
  • якщо на момент покаяння вона була у повторному шлюбі, то не повинна розлучатися (1 Кор. 7:12-17; 7:24);
  • у випадку, коли на момент покаяння людина була у незаконному шлюбі, вона повинна його узакони­ти (1 Пет. 2:13).

 

СВОБОДА ХРИСТИЯНИНА ТА СВОБОДА СОВІСТІ

Ми визнаємо, що свобода християнина — це сво­бода від рабства гріха і смерті (Рим. 6:17-18, 22-23; Гол. 5:1; Ів. 5:24).

Ми віримо, що свобода християнина не є приво­дом догоджати тілу та прикривати лихе, а також спокушати немічного у вірі (1 Пет. 2:16; Гол. 5:13; 1 Кор. 6:12; 8:9; 10:23-24).

Тому ми:

  • повністю утримуємося від вживання напоїв, що містять алкоголь, від паління тютюну, наркотиків та лихослів’я (1 Кор. 3:16-17; 6:10; Гол. 5:19-21; Кол. 3:8);
  • утримуємося від задушенини, крові та ідольських жертв (Дії 15:29). Під ідольськими жертвами ми розуміємо все, над чим були здійснені заклинан­ня, шептання, будь-яке ворожіння та гадання;
  • в одязі ми дотримуємося євангельського принци­пу: “як належить святим”, що відповідає прийнятим стандартам і культурним нормам одя­гу тієї місцевості, де мешкає християнин (1 Тим. 2:9-10; Тит. 2:3).

Під свободою совісті ми розуміємо свободу хрис­тиянина робити вибір (7. Нав. 24:15; Ів. 6:67).

Ми віримо, що ніхто не має права примусити лю­дину вірити чи не вірити у Бога, виконувати чи не виконувати Його волю, служити Богу чи не служити Йому (Дії 4:18-20; Фил. 3:7; 1 Пет. 5:1-3; 2 Кор. 9:7), і на цій підставі ми не практикуємо хрещення немовлят.

 

СТАВЛЕННЯ ДО ДЕРЖАВИ ТА ГРОМАДЯНСЬКІ ОБОВ’ЯЗКИ

Ми віримо, що “всяка влада від Бога” для захисту добрих та покарання злих (Рим. 13:1-2).

Ми віримо, що Церква Христа не від світу цього (Ів. 18:36). Церква, визнаючи своєю Головою Христа, за своєю сутністю не може і не повинна бути під керівницт­вом світської влади; тим більше вона не може і не повинна сама мати світську владу і не може діяти в її дусі та її методами (Мв. 20:25-28; Лк. 12:13-14).

Ми визнаємо, що Господь наказує нам молитися за правителів, щоб на землі був мир та правосуддя (Єр. 29:7; 1 Тим. 2:1-3; Лк. 3:12-14).

Ми визнаємо, що християнин повинен бути зраз­ковим громадянином своєї країни та коритися владі “не тільки ради страху кари, але й ради сумління” (Рим. 13:5-7; 1 Петр. 2:13-17). Якщо вимоги влади об­межують свободу виконання Божих наказів, ми залишаємо за собою право чинити так, як вчить нас Слово Боже (Мв. 22:21; Дії 5:29).

Ми визнаємо, що християни, як громадяни, мо­жуть брати участь в уряді, у виборних органах та громадських організаціях, якщо їхня діяльність не роз­бігається з принципами Євангелія. Ця участь не повинна бути від імені церкви, вона є власною ініціати­вою особистості (Рим. 16:23; Фил. 4:22).

 

ХРИСТИЯНИН ТА ДОБРІ ВЧИНКИ

Ми визнаємо, що християни зобов’язані через бла­гочестиве життя та молитву сприяти пануванню добра, свободи, справедливості та миру для всіх людей (Рим. 12:17-21; 14:19; 1 Кор. 7:21; Фил. 4:8; Євр. 12:14).

Ми віримо, що Бог створив людину для добрих вчинків, які є:

  • висловленням подяки Богу за здійснене і подаро­ване спасіння (1 Кор. 10:31; Кол. 3:17);
  • засобом для сповіщання людям любові Божої (Мв. 5:16);
  • ознакою живої віри (Як. 2:17).

Ми визнаємо, що християнин повинен працюва­ти, створюючи корисне своїми руками (Єф. 4:28; 2 Сол. 3:6-13). Сфера діяльності християнина — це справа його сумління, проте вона не повинна містити насильства та обману (Лк. 3:12-14; Мих. 6:8; Мал. 3:5; Як. 5:4).


IX. ПРИНЦИПИ ХРИСТИЯНСЬКОГО СЛУЖІННЯ

Ми віримо, що Ісус Христос збудував на нашій землі Церкву Свою (Мв. 16:18). Церква — це:

  • ДІМ БОЖИЙ (Євр. 3:6), ХРАМ (Єф. 2:21), ОСЕ­ЛЯ Бога на землі (Єф. 2:22). Характерним для Церкви, як будівлі, є міцність, чистота та порядок (1 Кор. 14:33-40);
  • НАРОД БОЖИЙ (Єз. 34:31; Ів. 10:11; 1 Пет. 2:9-10). Характерним для Церкви, як на­роду, є дисципліна (Ів. 10:5) і зростання (Ів. 17:20);
  • ТІЛО ХРИСТА (1 Кор. 12:12-31; Кол. 2:19; Єф. 1:21-22). Характерним для Церкви, як тіла, є єдність (Ів. 17:21), здоров’я (Тит. 1:13) і ріст (Єф. 4:13; Кол. 2:19);
  • НАРЕЧЕНА ХРИСТА (2 Кор. 11:2; Єф. 5:27). Ха­рактерними для Церкви, як для нареченої, є покора (Єф. 5:24), приготування (Об. 19:7) і очіку­вання (Мв. 25:6,13).
  • СТОВП І ПІДВАЛИНА ПРАВДИ (1 Тим. 3:15). Характерним для Церкви, як стовпа і підвалини правди, є збереження, ствердження та проголо­шення Правди Божої в світі.

Для досягнення цих важливих цілей, для виконан­ня цієї багатогранної праці у Церкві Бог запровадив у ній Свій божественний порядок і ставить Своїх служи­телів.

 

СЛУЖИТЕЛІ ЦЕРКВИ

Ми визнаємо, що Господь ставить на служіння у Церкві відповідних служителів (Єф. 4:11-12; 1 Кор. 12:28):

  • ПАСТОРІВ (пресвітерів)

Господь посилає ” бажання служіння” ( 1 Тим. 3:1) та відповідні дари (1 Тим. 3:2-7). Церква, визнаючи їх, на основі вимог Слова Божого вибирає для служіння. Після успішного випробування (1 Тим. 3:10), терміном до одного року, вони посвячуються на служіння через молитву церкви і покладання рук старших служителів за принципом “більший меншого благословляє” (Євр. 7:7).

У коло його прав і обов’язків входить:

  • виконувати священнодії (хрещення, Вечерю Гос­подню, шлюби, молитву над дітьми, молитву над хворими з єлеєпомазанням, похорони, руко-покладання, посвячення домів молитви та інше);
  • навчати здорової науки (Тит. 2:1);
  • дисциплінувати (2 Тим. 4:2-4);
  • пильнувати і пасти (Дії 20:28);
  • підтримувати немічних (Дії 20:35);
  • піклуватися про кожного ( 1 Сол. 2:7 );
  • подавати церкві взірець ( 1 Пет. 5:2-3; 1 Тим. 4:12 );
  • головувати на членських зібраннях і виконувати їхні рішення ( Дії 15:7,13).

Зразком для кожного пастора у його служінні у Церкві є Ісус Христос — Пастир Добрий (Ів. 10:11; 13:15,17; Євр. 12:2; 1 Пет. 5:4).

  • ДИЯКОНІВ,

яких обирає Церква з-поміж братів ( Дії 6:3), осо­бисті якості яких відповідають вимогам Святого Писання (Дії 6:3; 1 Тим. 3:8-12). Після успішного закін­чення випробування (1 Тим. 3:10) звершують у Церкві молитву посвячення із покладанням рук служителів (Дії 6:6).

Служіння диякона (за визначенням апостолів — Дії 6:2) — це служіння “при столах”:

  • “стіл матеріальних потреб” передбачає:

— збирання добровільних пожертвувань (1 Кор. 16:1-4);

— роздавання щоденних потреб (Дії 4:35);

— турбота про вдів, сиріт, хворих (Гал. 6:10).

  • “стіл Вечері Господньої”

— готувати хліб і вино та накривати стіл (Лк. 22:8-9);

— допомагати пастору у звершенні Спомину у Церкві, розносячи хліб і чашу;

— звершувати Спомин по домах;

— за дорученням пресвітера церкви звершувати інші духовні треби.

  • ВЧИТЕЛІВ (проповідників)

Проповідники та вчителі — це власне ті люди, які покликані проповідувати і навчати у богослужіннях (1 Тим. 4:13; 2 Тим. 4:2). Вони повинні бути обізнані зі вченням Святого Писання (2 Тим. 3:15) і самі тримати­ся здорової науки ( 1 Тим. 4:16 ).

Що ж стосується євангельської чистоти їхніх повчань, вони знаходяться у повній залежності від братерської ради та усієї церкви (Мв. 7:15; Кол. 2:8; 1 Ів. 4:1; Об. 2:2).

У випадку відхилення проповідника від євангель­ського вчення, він повинен бути відсторонений від служіння (Гал. 1:8; Рим. 16:17-18; 1 Тим. 6:3-5).

  • БЛАГОВІСНИКІВ (місіонерів)

Для виконання духовної праці у Своїй Церкві Христос ставить пасторів, дияконів, вчителів (пропо­відників). А для виконання духовної праці поза Церквою — поширення Царства Божого до “краю землі “, Христос посилає Своїх послів — благовісників (місіонерів) — Ів. 20:21.

Істинних місіонерів колись і сьогодні:

  • кличе Господь через Церкву: ” Відділіть Мені Варнаву та Савла на справу, до якої покликав Я їх!” (Дії 13:1-2);
  • посилає Церква з постом, молитвою та благословінням (Дії 13:3);
  • веде Дух Святий: ” Вони ж, послані бувши від Духа Святого, прийшли…” (Дії 13:4);
  • закінчивши діло, повертаються у Церкву, ” звідки були благодаті Божій віддані на діло…” (Дії 14:26);
  • звітують Церкві “… як багато вчинив Господь із ними і що відкрив двері віри поганам” (Дії 14:27);

Отже,

правдиві Христові місіонери завжди посилають­ся Церквою з постом і молитвою, працюють із благословенням церкви і для церкви або ж для відкрит­тя нової церкви.

ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ членів Церкви

ПРАВА:

Ми визнаємо, що кожен член Церкви Христової зокрема має певні права:

  • брати участь у Вечері Господній — “Це робіть на Спомин про Мене” — Лк. 22:19-20;
  • любити за прикладом Ісуса Христа — “Я власне життя віддаю… Ніхто в мене його не бере, але Я Сам від Себе кладу його…” — Ів. 10:17-18; 17:19;
  • брати участь у членських зібраннях;
  • бути обраним на служіння — “виберіть з-поміж себе…” — Дії 6:3;
  • духовно зростати — “ростіть у благодаті та пізнанні Господа…” — 2 Пет. 3:18;
  • бути дітьми Божими — “дано владу дітьми Бо­жими статися…” Ів. 1:12-13; 1 Ів. 3:1-2;
  • вірити і страждати — “бо вчинено вам… не тіль­ки вірувати в Нього, але і страждати за Нього” Фил. 1:29.

ОБОВ’ЯЗКИ:

Ми визнаємо, що на кожного члена Церкви зок­рема покладаються певні обов’язки:

  • читати Слово Боже — “дослідіть но Писання” — Ів. 5:39;
  • щиро, нелицемірне любити один одного – “лю­біть один одного…” — Ів. 13:34-35; Ів. 4:7; 1Пет. 1:22. Це любов — як обов’язок;
  • молитися — “просіть і дано буде вам” – Лк. 11:9; Мв. 18:19;
  • жити інтересами Церкви — “тіштеся з тими, хто тішиться, і плачте з отими, хто плаче!” Рим. 12:15;
  • відвідувати зібрання — ” не залишаймо збору сво­го” – Євр. 10:25;
  • брати участь у матеріальному служінні – – ” бе­ріть участь у потребах святих” Рим. 12:13;
  • виконувати заповіді Господні — “…заповіді Мої зберігайте” Ів. 14:15;
  • служити один одному – – ” служіть один одному тим даром, якого отримав” — 1 Пет. 4:10; Гал. 6:2;
  • жити згідно з Христовим Євангелієм — “Нехай світить ваше світло перед людьми… ‘ Мв. 5:16; Фил. 1:27; Єф. 5:2.8; Кол. 4:5; 1 Пет. 2:12;
  • поважати служителів — “…нехай будуть наді­лені подвійною честю…” — Тим. 5:17;
  • акуратно вести особисте життя — “поводьтеся так, як поводився Він” — 1 Ів. 2:6;
  • смиренно приймати докори, наставлення, пока­рання — “слухайтеся ваших наставників і коріться їм…” Євр. 13:17; 1 Пет. 5:5.

ЦЕРКОВНА ДИСЦИПЛІНА

Ми визнаємо, що церковна дисципліна базується на трьох підвалинах:

ВИХОВАННЯ

“щоб знав, як поводитись у Божому домі…” — 1 Тим. 3:15;

Досягається через:

  • проповіді • “проповідуй Слово” — 2 Тим. 4:2; 2 Тим. 3:16-17;
  • виховні бесіди — “допоминайся вчасно-невчас­но” — 2 Тим. 4:2;
  • навчання — “наказуй оце та навчай!” 1Тим.4:11-13.

ВПОРЯДКУВАННЯ

“…напоумляйте непорядних, потішайте малодушних, підтримуйте слабих, усім довготерпіть! ” — 1 Сол. 5:14. Досягається через:

  • докори — “докоряй” 2 Тим. 4:2;
  • картання — “картай перед всіма” 1 Тим. 5:20;
  • заборону — “забороняй” 2 Тим. 4:2;
  • переконання — “переконуй з терпеливістю та наукою” — 2 Тим. 4:2.

ДИСЦИПЛІНУВАННЯ

“покарати ми готові всякий непослух…” — 2 Кор. 10:6. Здійснюється через:

  • замітку — “зауважте такого” 2 Сол. 3:15;
  • виключення — “вилучіть з-поміж себе…” 1 Кор. 5:11-13.

ЗАМІТКА у Церкві передбачена для тих членів, які допустили конкретні прогріхи і не піддаються за­ходам виховання та впорядкування. Термін замітки може бути декілька місяців, протягом якого людина повинна усвідомити свою провину, впокоритись і пока­ятись. Під час перебування на зауваженні вона позбавляється права участі у Вечері Господній і членсь­ких зібраннях. Слово Боже радить таку людину ” не мати за неприятеля, але напоумляти, як бра­та…” — 2Сол. З:15.

У випадку покаяння замітка знімається, а у випад­ку непокори — підлягає виключенню (Як. 4:6).

ВИКЛЮЧЕННЯ із членів Церкви застосовуєть­ся до тих членів, які вчинили явні гріхи:

  • відпали від віри (1 Тим. 5:8; 2 Кор. 6:14-15);
  • вчинили гріх блуду чи перелюбу (Євр. 13:4);
  • захопились єретичними науками (Тит. 3:10);
  • за розділення (Рим. 16:17-18);
  • впертість і непокора у час замітки (1 Кор. 5:13). Виключена людина позбувається всіх прав члена Церкви, а також публічної молитви у богослужінні, крім молитви покаяння. Повторне прийняття виключеного у члени Церкви можливе при наявності покаяння та визнання своєї провини перед Церквою (2 Кор. 2:6,11), а також принесенні достойних плодів покаяння (Мв. 3:8).

Усе це робиться з метою виправлення і з турбо­тою про спасіння його душі.

СТАВЛЕННЯ ДО ПРОГРІХІВ БРАТА

Ми дотримуємося Біблійного порядку та послідов­ності:

Коли бачиш брата свого, що грішить гріхом не на смерть… — Ів. 5:16

  • молись за нього

коли прогрішиться проти тебе твій брат… — Мв. 18:15-17

  • вкажи йому наодинці, якщо не послухає —
  • скажи при свідках,

якщо не послухає —

  • скажи Церкві,

якщо не послухає — хай буде, як

  • поганин і митник,

з яким не спілкуватись і не вітатись (2 Ів. 1:10).

МОЛИТВА

Ми визнаємо, що

МОЛИТВА — це засіб звернення до Бога з усіма потребами, подяками та бажаннями (1 Тим. 2:1-2).

МОЛИТВА — це запашність для Бога (Вих. 30:34-38; Пс. 140:2).

Вона повинна звершуватись:

  • в ім’я Ісуса Христа — Ів. 16:23-24; 14:13-14; Єф. 5:20;
  • з вірою — Мр. 11:24; Як. 1:6-7;
  • у мирі з усіма — Мв. 5:23-25; Мр. 11:25-26;
  • по волі Божій — Лк. 22-42.

Молитися можна залежно від обставин у будь-якому місці та положенні:

  • на колінах — Лк. 22:41; Єф. 3:14;
  • стоячи — Ів. 11:41;
  • сидячи — Дії 16:24-25;
  • лежачи — 2 Цар. 20:2;
  • у безвиході — Йон. 2:2; Лк. 23:33-34.

На богослужіннях молитви звершуються переважно на колінах (Дії 20:36) і стоячи.

Молитися можна

наодинці (Мв. 6:6; Дії 10:9)

та спільно (Дії 1:14; 4:24), розумом ( 1 Кор. 14:15; Лк. 18:41)

та духом (Рим. 8:26; Лк. 10:21). Особливі молитви звершує священнослу­житель при виконанні ним священнодій:

  • Спомин смерті Господньої (Мв. 26:26-28);
  • молитва благословіння дітей (Лк. 2:28; Мр. 10:16);
  • молитва над хворими (Як. 5:14-16).
  • рукопокладання (служителів, нових членів, моло­дої пари);
  • посвячення домів молитви.

МОЛИТВА Господня “Отче наш” є зразком молитви, яку Ісус Христос залишив Своїм послідовни­кам (Мв. 6:9-13).

 

ПІСТ

Ми визнаємо, що П І С Т не є засобом покорити Бога, а виявом покори перед Богом (2 Хр. 7:14) і засо­бом особистого очищення.

Правдивий ПІСТ супроводжується:

  • належним приготуванням Іс. 58:3-7;
  • читанням Слова Божого__Єр. 36:9-10;
  • молитвою ______ Дан. 9:3-8;
  • визнанням гріхів Неєм. 9:1-2; Йон. 3:8;
  • наверненням ______Йоіл. 2:12-13;
  • добровільним утриманням:

– від їжі_________________Йон. 3:7; Лк. 4:2;

від статевих стосунків___2 Кор. 7:5

ПІСТ повинен мати конкретну МЕТУ Йогл. 2:15-17; Мв. 17:21.

ПОСТИТИ МОЖНА:

індивідуально___(Лк. 2:37),

групами_ _ (Мр. 2:18),

церквою_________(Дії 13:1-2),

всім народом_____(Суд. 20:26; Йоіл. 1:14).

 

МАТЕРІАЛЬНЕ СЛУЖІННЯ

Матеріальне служіння є важливою умовою життя християнина, а також його служінням Богові, Церкві, людям.

ПРИЧИНИ матеріального служіння:

  • приклад Ісуса Христа — Мр. 10:45;

Все життя Ісуса Христа відзначалося даванням. Християнин повинен наслідувати це;

  • любов (1 Кор. 13:3) і відповідальність (Мв. 28:19-20) є основними чинниками;
  • бажання прославити Бога (Кол. 3:17) та послу­жити ближнім — це основний мотив;
  • вдячність Богові — Мв. 5:45; Як. 1:17.

СПОСОБИ матеріального служіння:

  • жертвуйте найперше самих себе — 2 Кор. 8:5}
  • жертвуйте добровільно та щиро — 2 Кор. 8:2; 9:5,11; Лк. 21:3-4;
  • жертвуйте пропорційно та систематично – І Кор. 16:2; 2 Кор. 8:12;
  • жертвуйте невимушене та смиренно — Мв. 6:1-4; 25:31-46.

ЗРАЗКИ матеріального служіння:

  • як АКТ поклоніння і служіння Богові — Бут. 4:4; Пт. Зак. 26:1-11; Филип. 4:11-18; Виконується під час богослужіння першого дня в тижні (1 Кор. 16:2).
  • як ВИЯВ власного зобов’язання перед Богом –Бут. 4:4; Суд. 11:30-31; 1 Сам. 1:11.

Таке давання буває спонтанним, цільовим і добровільним;

  • пропорційне давання:

— десятина — Бут. 14:20;

— вдовина лепта — все, що маєш Мр. 12:42-44; згідно із матеріальним успіхом — 1 Кор. 16:2; 2 Кор. 8:12;

  • гостинність – Дії 2:46; 9:43; 10:6; 16:34; 18:2; 21:8-16;
  • турбота – про нужденних – Гал. 2:10; 6:10

— про власну родину — 1 Тим. 5:8;

  • плановане— І Кор. 16:2 – – “Першого дня в тижні нехай кожен з вас відкладає в себе та збе­рігає, скільки має змоги…”

— регулярне — “першого дня в тижні”;

— спільне — “кожен із вас”;

— приготоване — “нехай відкладає собі та зби­рає”;

— відповідно до того, “як ведеться кожному”.